Псалом 41

Псалом 41 Для дириґента хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих.

Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?

Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу… Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його! Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам’ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц’ар. Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.

Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя! Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий? Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!

Важко переоцінити роль книги Псалмів у житті дитини Божої! Адже псалом – це є пісня, це є поезія, вона написана для того, аби пробудити, виразити та сформувати емоційне життя Божого народу. Поезія та співи існують, тому що Господь створив нас із емоціями, а не лише думками.

Окрім того, що Псалом 41 – це пісня синів Кореєвих, це є ще й «Псалом навчальний». Тобто Псалом є і піснею і навчанням, Псалом показує про що думає розум та що відчуває серце. Напевне, саме тому книга Псалмів є такою любою для нас, адже погружаючись у Псалми, ми «думаємо та відчуваємо разом з Богом».

Отож, давайте пороздумуємо, що відчуває автор цього Псалму? Чи близькі його відчування моїм у цей період життя, чи можливо у минулому? Також пороздумуємо над тим, чого ж навчає мене цей Псалом?

Схоже, автор переживає неймовірний тиск зовнішніх обставин: вірш 4-й «кажуть мені цілий день: Де твій Бог?», вірш 11-й описує більше ці переживання «Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?». Люди ніколи не приходять та не насміхаються із словами «Де твій Бог?», коли у тебе все добре… Це значить, що зовні обставини виглядають так, наче Господь покинув людину.

Окрім зовнішнього тиску обставин, внутрішній стан його пригнічений та повний сум’яття. У вірші 5-му та 11-му він описує, що його душа «сумує» та «непокоїться». Більше того, «сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі». Тобто йому настільки складно, що хочеться ридати і вдень і вночі. У 8-му вірші він порівнює свій стан із чоловіком, що тоне: «усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.». Чи траплялося таке зі мною?

Слід зауважити, що ми, звикнувши на запитання «як справи?» механічно відповідати «все добре» коли-насправді-всередині-буря, приходимо до того, що у молитві не розкриваємо серця перед Богом та не «виливаємо своєї душі». Адже самі себе переконуємо, що «усе добре». Таким чином, легко перетворитись у таких собі християнських стоїків, але так довго не протримаєшся. Друзі, книга Псалмів зовсім інша і показує усю гамму людських переживань та відчуттів, яких не треба встидатись.

Слід зауважити також, що цей Псалом не схожий на багато інших. Дуже часто Псалми розпочинаються із того, що автор знаходиться низько у болоті своїх страхів та сум’яття, але крила Божої благодаті піднімають й підносять Його серце до великого Божого миру та радості. Але у 41 Псалмі немає «хеппі енду», він закінчується словами із 12-го вірша «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!». Псалом радше показує нам дивовижну віру та героїчну віру: людина ще не має тієї надії, радості та миру, але продовжує уповати на Бога. Так, зовнішні обставити тиснуть, так всередині штормить, але я борюся за надію у Богові, вірш 6-й: «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!»

Чого навчає мене цей Псалом?

  • Він не соромиться виливати усі свої відчуття перед Богом, запитувати Його: «Чому?»

Вірш 10-й «Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?» Хоча автор відчуває так, що Бог покинув його, все ж він знає, що Господь поруч. Це видно із вірша 9-го «Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною». Тим не менше, знаючи що Бог є з ним, та відчуваючи так, наче Бог покинув Його, псалмоспівець не соромиться казати Богу свої відчуття: «Чому ти забув мене?»

  • Він вірить у Божу суверенну любов

Бувши пронизаним стражданнями, псалмоспівець визнає Божу суверенну любов до себе. Вірш 9-й «Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!». У кінці 7-го вірша він каже: «усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною». Зауважмо, ТВОЇ вали та ТВОЇ хвилі перейшли надо мною.

Іншими словами, автор визнає, що ці всі обставини є хвилями Божими, істина про Боже провидіння та Його суверенне керівництво тримає його віру.

  • Він співає!

По-третє, Він співає Богу вночі, 9-й вірш «уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя». Уночі, в сльозах, він співає пісню-молитву Богові. Це не є торжественна пісня радості, але пісня віри та надії. Нелегко співати Богу у такі моменти, але як я дякую Богові, що Він дав Церкві стільки чудових гімнів, які так укріплюють серце у часи зломленості.

  • Він проповідує своїй власній душі.

Кульмінаційним моментом Псалму є звертання автора до самого себе, до своєї душі, «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!». Думаю, це є і кульмінаційним моментом нашої боротьби віри.

Я натрапив на уривок із цілої книги, яка присвячена 41 Псалму, який дуже влучно описує цей момент:

«Чи ви не задумувались над тим, що більшість нещасть у житті витікає із того, що ви слухаєте себе замість того, щоб говорити самому собі? Візьміть ті думки, що приходять до вас як тільки ви прокидаєтесь зранку. Ви не творили цих думок, але вони просто промовляють до вас, повертаючи вас назад у проблеми вчорашнього дня, і т.д. Хтось говорить. Хто ж це говорить із вами? І ось, спосіб цього чоловіка у 41 Псалмі наступний: замість того, щоб дозволити цьому «хтось» говорити із собою, він починає говорити сам до себе. «Чого, душе моя, ти сумуєш», він запитує. Його душа вводить його у розчарування, розбиває його. Він встає і говорить: «Послухай секунду, зараз промовлятиму тобі». Основним мистецтвом у духовному житті є те, як поводитись із собою, як взяти себе в руки, як говорити собі, як запитувати себе, казати собі «Май надію на Бога».»

  • Він пам’ятає минуле.

По-п’яте, автор приводить до своєї пам’яті досвід минулого, 5-й вірш: «Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу».

Дуже корисно пригадувати добрість Божу, що Він явив її у минулому та наш особистий досвід Божої присутності у спільноті Його народу.

  • Він спраглий Бога.

Нарешті, що дуже сокрушає мене, автор не прагне полегшення своїх випробувань, поразки Його ворогів, для нього найважливіший сам Бог. Він спраглий Бога Живого, вірші 1-2 «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?»

Це не є неправильно шукати полегшення та молитись про це, а іноді слід молитись і про поразку ворогів. Але це не найважливіше. Найважливіше – це сам Бог.

Коли ми «думаємо та відчуваємо разом з Богом» у Псалмах, це і є основний результат: ми шукаємо аби любити Бога, ми прагнемо бачити Бога, бути із Ним у Його славі та хвалі.

Підсумовуючи коротко усе, незалежно від обставин, чи ми у пустелі чи у оазисі, Він є Богом, наше серце у Його руках, Його суверенна любов до нас незбагенна, Його пісня на наших вустах, Його Слово постійно у наших помислах, свідчення минулого не випадають із пам’яті, а спрага до спільності з Ним – найбільше бажання. Нехай Його благодать зміцнить наші серця.

“Хліб наш насущний дай нам сьогодні…”

Нещодавно ми грали у гру і однією з частин було сказати, що ти ніколи у житті не робив – і бажано таке, що робили усі інші. Я певний час думав, що ж це у мене – і врешті признався, що ніколи у житті не садив картоплі. Так-так, ніколи не садив картоплі, не сапав, і не викопував. Або робив це, але так давно, що воно не відклалось у моїй свідомій пам’яті. Не тому, що я лінувався, чи бив байдики, але банально у нашої сім’ї не було родичів у селі.

Не скажу, що дуже приємно це визнавати, тому думаю напроситись до когось із допомогою з картоплею 🙂 Але допис не про це.

У зв’язку з цим фактом виникли думки – чи дійсно моя молитва за ранішній сніданок  є щирою молитвою вдячного серця? Адже я не маю такої свідомості, яку мали фермери давніше, усвідомлюючи, що усе залежить від Господа та Він є у всьому: починаючи від дощів, які зволожують землю, і закінчуючи здоров’ям усе робити. А тут я просто додаю меду у вівсянку, чи соку до мюслів, – і все. Чи є моя подяка банальною, неглибокою, вузькою, традиційною?

Ось глибший погляд на Боже забезпечення із книги Дугласа Уілсона “Голод по батькові” (Douglas Wilson, “Father Hunger”) :

“Нам слід розуміти, що усі Християни є покликані, і вони покликані працювати вірно та самоусвідомлено у своєму покликанні, незалежно від того, чи це юриспуденція, чи будівництво, чи медицина, чи продажі, чи написання книжок, чи сантехніка, чи садіння дерев. Господь є в повноті у тому всьому.

Нам слід сфокусувати свій погляд на те, що Бог є у всьому, і працює через усе. Це означає, що Христос є схований у ремісникові, і він є схований у клієнті магазину. Христос є схований як у тому, хто стоїть за касовим апаратом, так і у тому, хто купує продукти. Він схований як у стоматологу, так і у пацієнті, що на кріслі.

Бог забезпечує нас через Свої засоби. Ми отримуємо вигоду від роботи фермера, молочника, продавця мінеральних добрив, водія вантажівки, продавця у продуктовому магазині; і коли ми схиляємо голови у молитві за ранішній сніданок, ми дякуємо Богові за Його роботу у тих всіх людях, знаємо ми про них, чи ні. Ми отримуємо від Бога блага через роботу інших людей і усвідомлюємо це, коли дякуємо за “хліб наш щоденний” (Мт. 6:11). Ми знаємо, що Бог робить усі речі для нашого блага (Рим. 8:28), включаючи незліченні прояви Його турботи про нас щодня. Коли ми дякуємо Богові за ранішній сніданок, то слід усвідомлювати, що ми дякуємо Йому за увесь цілий ланцюжок поставки, а не просто за повну тарілку на столі.”

Отож я молюсь та дякую Богові, за ту благодать, що її він проявляє через фермерів, які встають раненько до роботи, техніків сільських автомобілів, пасічників, транспортних водіїв, маркетологів у супермаркетах, і т. д. – щоб я міг насолоджуватись кашею зранку! Ми усі різні, але зв’язані Божою ниткою спільної благодаті!