У 21-му розділі книги Буття Агар, Авраамова наложниця, що народила йому дитину в той час, як його дружина Сарра була безплідною, накликала цим на себе Саррин гнів і заздрощі. Тож Агар та її сина було вигнано у пустелю. Невдовзі вони заблукали, їм забракло води. Дитина вмирала від спраги. Агар поклала сина під кущем, відвернулася і почала плакати. Бог почув її ридання.
«І відкрив Бог очі її, і вона побачила криницю води. І пішла вона, і наповнила бурдюка водою, та й напоїла хлопця.» Буття 21:19
Бог не сотворив для Агар чуда у звичному розумінні цього слова. Він не сотворив якихось особливих життєдайних джерел, яких до того не було. Він відкрив їй очі, щоб вона побачила криницю, якої спершу не бачила. І зненацька той самий світ, який іще мить тому здавався таким безнадійно жорстоким, знову став придатним для життя місцем. Тобто в дійсності світ не був аж настільки непривітним і безплідним, як здавалося Агар. Але доки Бог не відкрив їй очі, доки Він не дозволив їй побачити воду, вона бачила тільки марноту і страждання.
Нехай і нашою молитвою стане молитва апостола Павла за Церкву у Ефесі: «… щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він нас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка безмірна велич Його сили в нас…»
slovablagodati 